Восьмий рік поспіль на державному рівні ми послідовно впроваджуємо європейський підхід до пам’яті про Другу світову війну. Вшановуємо всіх борців із нацизмом та всіх жертв цього найкривавішого конфлікту в історії людства. Для нас пам’ятні дні символізують не тріумф переможців над переможеними, а є нагадуванням про страшну катастрофу, яка стала можливою в результаті приходу до влади і змови двох тоталітарних режимів – нацизму і комунізму.

          Цього року Україна відзначає 8–9 травня в умовах повномасштабної військової агресії Росії, яка посягає на нашу незалежність і територіальну цілісність, на саме існування українців, намагається зруйнувати міжнародну систему безпеки і загрожує миру у всій Європі. Для українців протистояння російській агресії – це боротьба за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій агресивного сусіда, який заради досягнення мети не гребує ані воєнними злочинами, ані злочинами проти людства.

Все починалося з грому небесного,

Такого жорстокого, такого нечесного.

І з ненависного, злісного грому,

Який на світанку вигнав із дому…

І мама мовчазно-бліда, мов стіна…

І тато поволеньки каже: „Війна“.

        Раннім світанком розпочалась Друга світова війна  1939–1945 роках, ворогом були нацисти, а  раннім світанком 24 лютого розпочалось повномасштабне вторгнення на Україну, але сьогодні це рашисти – російська версія імперського націоналізму та фашизму. Тому традиційне гасло цих пам’ятних днів "Пам'ятаємо -  перемагаємо!»

       Ми пам'ятаємо, яким страшним лихом для українців була Друга світова війна.

       Пам’ятаємо, що Україна входить до числа країн, найбільш постраждалих від фашизму в роки Другої світової війни – як від воєнних дій, так і від військових злочинів. Прямі втрати населення – вбиті та померлі від поранень або голоду, зниклі безвісти               – складають понад 8 мільйонів осіб.

       Пам’ятаємо, що війна прийшла на українські землі 1 вересня 1939 року – разом із першими німецькими бомбами, що впали на Львів та інші міста, а залишила їх 28 жовтня 1944 року. Українці ж як народ зустріли війну одними з перших – 1 вересня 1939 року, – а завершили одними з останніх – 2 вересня 1945 року.

      Пам’ятаємо, що український напрям був головним на «Східному фронті», а відтак – у всій війні: саме тут діяло в різний час від 50 до 75% всіх дивізій вермахту і половина всіх радянських сил (4 фронти та 54 армії). Незважаючи на те, що Україна належала до східноєвропейського театру війни, українці воювали по всьому світу.

      Пам'ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями Об'єднані Нації.               Пам'ятаємо: той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам'ять робить нас сильнішими.

      Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами. Наша пам’ять є запобіжником від того, щоб подібні лиха ніколи не повторювалися - «Ніколи знову!»

Цьогоріч ми кажемо «Ніколи знову» інакше.

Ми чуємо «Ніколи знову» інакше. Це звучить болісно, жорстоко. Без оклику, а зі знаком питання.

Ви кажете: ніколи знову? Розкажіть про це Україні.

Вічна шана всім, хто протистояв нацизму!

Вічна пам'ять усім загиблим під час Другої світової війни!