Казка про Україну

Про дівчинку  Яринку –маленьку Українку.

Я –казка чарівна –

Дитинства царівна.

Знову в гості нині прошу.

Щоб цікаво було всім,

Щось новеньке розповім,

Казку про Яриночку –

Маленьку україночку.

   Жила собі в татка і неньки Яринка –дівчатко гарненьке. А було це так давно, що не можна і згадати, у якому  то селі відбувалося усе те. А село теє було гарне дуже. Хати чепурненькі, подвір'я чистенькі, попід  вікнами  квітники та вишневії садки. І жили в тім краю всюди чесні й працьовиті люди. 

    Навесні, коли з'явився з-під снігу на світ перший зелений горбочок, мами випікали із тіста пташки-жайворонки. А діти збирались у гурточки, брали в руки випечені пташки, піднімали їх високо над головою і йшли довкола села, сповіщаючи про прихід панни Весни піснею: «А вже весна, а вже красна…» А найбільше виспівувала своїм дзвіночком-голосочком маленька Яринка. Матері до цих весняних днів старалися приготувати своїм дітям гарні обновки. Де ж їх було взяти? Коли ні шовків, ні інших багатих матерій не можна було придбати. Це коштувало великі гроші. Хіба що пани могли собі такі розкоші дозволяти. Але у Яринчиної мами ( та в інших теж) були вмілі та працьовиті руки, а ще  прекрасний довколишній світ, яким радувала око панна Весна та Літо і Осінь теж.І ось із цього дивосвіту Яринчина мама підібрала узори та барви для вбрання своєї любої донечки. Вишневий садок обдарував вишневою барвою, і пошила мама Яринці вишневу спідничку, а панна Весна прикрасила дрібненькими квіточками.

  А зільник допоміг підібрати узори для вишиття блузки та горсетки. Вишила мама на блузочці мальви та рожі рядочками у зеленому барвінковому віночку, а на горсетці розмістила пишні червоні маки. І яке ж то гарне вбрання вийшло! А як Яринці до лиця!Дівчатко дякувало і мамі, і вишневому садочку, і зільнику, і пані Весні за гарні обновки. Якось розповіла Яринці бабуся, що десь на білому світі живе добрий дідусь Зільник – володар усього зілля на землі: і того, що в квітнику, і того, що на городі, і того, 

що в лісі, і того, що в полі. Самого дідуся Зільника ні бабуся, ні Яринка не бачили. Але знаходили  різне зілля, яке часто ставало у пригоді всім, хто лишень захворів. Казали бабуся, що найкраще зілля для ліку –зірване у день Івана Купала, або Івана Зільника, як його називають. Тоді дідусь Зільник  дуже добрий та щедрий.

    Яринка з нетерпінням чекала того дня, щоб самій піти збирати цілюще зілля. І ось цей день настав.Дівчинка прокинулась до схід сонця. Встала, одягнула своє гарне вбрання. Помолилась Богу ( так бабуся веліла), аби Бог не сердився, що рушиш Красу.  Узяла великодній кошик, бо тільки у такий кошик  можна класти зірване зілля, яке ще після цього треба і в церцві овсятити.ю і вийшла з хати. Наймолодший синочок Ярила ( так у давнину сонечко звали) ранковий Промінчик гладив Яринці золотаву голівоньку, Вітрик-пустунець цілував Яриню в щічку, прохолодна срібляста Росиця вмивала їй ноженята, а Жайворонок співав свою найкращу пісеньку.  Яринці було так гарно,так любо. Дівчатко гладило  травичці зеленого чубчика, тулило до щічок квіти, заглядало їм у вічка. І в кожної квітки було інше вічко –сердечко. Кожна по-своєму пахла. І  справді чудовий той світ, який створив для людей  Господю Бог. 

    Вклонилася дівчинка Ярилові, а потім полю, квітам, віднайшла потрібну, простягла руку, щоб зірвати, і тільки промовила, як навчала бабуся: « Зільниченьку! Зільниченьку! Візьми мою рученьку!»… як тут перед нею появився дідусь.  Був він у квітчастому халаті, із золотою  патерицею в руках, очі добрі та ласкаві, а усмішку в сиву бороду ховав.

–Хто  ви такий? – здивовано  запитала  Яринка.

–А вгадай? –мовив дідусь. І давчинка відразу вгадала:

 –Та ви дідусь Зільник!

 –Так, Яринко, я Зільник. Тебе, Яринко, я знаю і твою маму теж. Як гарно ти виспівуєш мені веснянки, а мамі і в квітнику, і в полі, і в хаті поратися  допомагаєш. Ти і твоя мама до всіх добрі та привітні.  І я любля вас. Через те у вашому садку і вишні дозріваять найгарніше, а квіти в городчику квітнуть найгарніше. Я чекав тебе, Яринко, знав, що ти прийдеш сьогодні. Отож і  приготував тобі подарунок. Чи не хочеш заглянути в мій зільник?

 –Ой, дідусю! –мовила Яринка радо. –Хочу! Дуже хочу!

   Тут Зільник торкнувся Яринки своєю золотою патерицею, на вершечку якої  стримів голубенький дзвіночок… і при  кожному порусі мелодійно  видзвонював.  І  дівчинка незчулася, як опинилася у розкішному садку, де між дерев на грядках квітли дивні квіти, які привітно кивали Яринці голівками. Яринка впізнала їх:  ось барвіночок хрещотенький, до всього придатеньий. Ось мальва –панна пишна, і пахуча, і розкішна. А ще ось черевички  й незабудок сині вічка. А онде бархатки –мамині квітки. А горошок кучерявий –зовсім хлопчик неслухняний –з-поміж зіллячка сміється та на стовпчик пнеться-в'ється. Гляньте, онде й василечки, й маргариточки-сестрички, а ще півники мої хороші, нагідки, і маки, й рожі! Усіх не перелічиш.

–Так, Яринко, усі квіти тут тобі знайомі. Бо це квіти твого краю, землі, на якій ти живеш –це квіти України. Бо ж є ще інші краї на землі. І в кожному інші квіти, інші люди, інша мова…

    Саме із квіток твого краю я й приготую тобі подарунок, обнову, яка деже личитиме до твого одягу, до твого личка, а ще оберігатиме від усього лихого. Я подарую тобі віночок із стрічками.  У твоєму віночку буде 12 квіточок.  Ти будеш сама виплітати, а я приноситиму лиш потрібні квіти. І запам'ятай, Я ринко, не зривай даремно жодної квітки. А коли дуже захочеться зірвати для віночка чи для ліку.ю то перед тим щиро попрохай її ось такими словами: « Коло тебе приклякаю, бо тебе  просити маю. Ти лиш собі корінчик –квітку дау мені у вінчик». Аж тоді вже можеш зривати. А тапер, Яринко, ось тобі барвіночок. З нього виплети основу для віночка. Приміряй на голівку, чи буде  якраз. Барвінок життя дарує. А тепер вплети між барвінку квіти безсмертнику –вони  здоров'я  бережуть. А цвіт калини додамо, щоб ти  росла вродлива. Ось ще квітки любистку і васильки –це щоб ти була  вмілою та корисною людям. Ромашка –сердечко заспокоїть, чорнобривці –щоб голівка не  боліла. Мак сон та думку  оберігатиме. А цвіт яблуні  буде нагадувати тобі про велику любов до тебе твоєї матінки. Незабутка у віночку берегтиме твої оченята, щоб були вони гарні та здорові. А тепер прикрасимо віночок ружами, щоб ти люба була всім. Наостанку обів'ємо віночок хмелем, щоб голівка у тебе була світлою та розумною. От віночок уже готовий. Ану лишень приміряємо! – і Зільник поклав віночок  Яринці на голівку…

 – Спасибі вам, дідусю. Ви справжній чарівник,  – весело прощебетала дівчинка.

– Це ще не все, Яринко. До віночка дуже личать стрічки. Ось земля –годувальниця  дарує тобі світло-коричневу, а сонечко –жовту, від мене –стрічка зелена, голуба –від неба, а синя –дарунок  води, жовтогаряча –від пшеничного поля, яке хліб дарує людям. Ось ще три стрічки : фіолетова, малинова та рожева.  Це, Яринко, щоб ти була розумницею, щирою, та щоб завжди  жила у достатку.  Запам'ятай мої повчання, Яринко.  Та й  інших  дівчаток теж навчи  віночки плести і стрічки в'язати. Бо дівчинку завжди  по віночку впізнають. Хто вміє  віночок вити, той вміє життя любити. А тепер нам  пора прощотися. Але перед тим ще наповнимо твій кошик, ти ж бо за зіллям цілющим прийшла. Ось тобі пучечок грициків та Петрових батогів –рани  гоїтимуть, рутка –апетиту придаватиме, а це  конче усім дітям потрібно, щоб росли міцними та  здоровими, дивосил –серденько зміцнить, ромашка –від простуди збереже, м'ята –корисна до чаю, материнка та нагідки – горло полікують.  Ось ще зозулинець, веснівка, чебрець, калина, нечуйвітер, звіробій, полин – усі в пригоді стануть.

– Спасибі, добрий дідусю, -сказала Яринка, беручи доверху наповнений зіллям кошик, – я вас ніколи не забуду.  Спасибі за те, що ви є. Бо ж як то на світі без доброго Зільника?