Серце віддаю дітям

Урок для вчителів «Серце віддаю дітям»

Мета: з’ясувати поняття «філософії серця» у педагогіці Василя Сухомлинського, витоки великої сили духу педагога; розвивати уміння висловлювати та обґрунтовувати власні судження; сприяти формуванню бажання вдосконалювати педагогічну майстерність.

Обладнання: портрет В. Сухомлинського, виставка творів педагога,  мультимедійна презентація.

І. Мотивація навчальної діяльності

«На любові до дітей тримається світ». В усі епохи кращі педагоги саме цю думку вважали головною у справі виховання. Василь Олександрович Сухомлинський - із їхнього числа. «Що саме головне було  в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей», - так писав він у головній книзі свого життя «Серце віддаю дітям».

ІІ. Оголошення теми і мети уроку

У темі нашого уроку ми ще раз повторили ці слова, тому що ставимо за мету з’ясувати поняття «філософії серця» у педагогіці Сухомлинського, витоки великої сили духу педагога, постаратись відповісти на запитання: яким же має бути справжній учитель?

ІІІ. Актуалізація опорних знань

«Можливо, й справді Україна втратила у Сухомлинському  талановитого поета. Але вона знайшла в ньому чудового педагога, що поєднав у собі поета, учителя, мислителя» (І.Цюпа). Давайте дещо пригадаємо із життя відомого педагога, тепер уже учителя учителів.

(За матеріалами слайдів).

ІV. Формування вмінь та навичок

«Серце віддаю дітям». Назва  цієї книги  –    не  літературне красномовство, а виважена чиста правда, якою жив і по якій звіряв себе педагог.

У ній знайдемо серйозний висновок: «Щоб стати справжнім педагогом, вихователем дітей, треба віддати їм своє серце, пройти школу сердечності, тобто, пізнати серцем все, чим живе, про що думає вихованець». Сухомлинський працював задля загального блага: навчав інших тим істинам, які відкривались йому. Навчав, як і колись  Учитель людства, дорослих – притчами, дітей – казками. Послухайте «Притчу про мудрого вчителя» Василя Сухомлинського. (Зачитують притчу).

Чому притча має таку назву?

Якого вчителя можна вважати мудрим?

Проведемо дискусійну карусель «Учитель. Хто він?» Вашій увазі пропонуються твердження про вчителя. Чи погоджуєтесь ви з почутим і чому?

• Учитель завжди лікар…
• Учитель, безумовно, художник…
• Учитель завжди актор…
• Учитель – скульптор…
• Учитель – великий психолог…
• Учитель – талановитий режисер…
• Учитель щодня суддя…
• Учитель, на жаль, чиновник…
• Учитель – клоун...
• Учитель – поет і письменник…
• Учитель – мудрий філософ...
• Учитель буває інженером...
• Учитель – бухгалтер і економіст…
• Учитель – творець...
• Учитель – космонавт…
• Учитель, безумовно, диригент...
• Учитель іноді священик…
• Учитель буває дресирувальником…
• Учитель – ілюзіоніст…
• Учитель – висококваліфікований менеджер… 
  (Учителі обмірковують твердження).

Тим, у кого зародилася мрія стати вчителем, Сухомлинський радив перевірити, випробувати себе, не поспішати ставати вчителем. «Гармонія розуму і серця» - це та найважливіша риса, без якої неможливе педагогічне покликання. Педагог без любові до дитини, писав Сухомлинський, це все одно, «що співець без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору». Педагог, який усім серцем любить дитину, частіше посміхається, рідко хмуриться, він живе справжнім педагогічним життям і тим самим знаходить своє професійне щастя. Звідки ж іде ця «філософія серця», педагогіка серця Сухомлинського?

Учитель. Вчені сходяться на думці, що ідеї Григорія Сковороди стали осердям педагогічного вчення Василя Олександровича. Візьмімо для прикладу думку Григорія Савовича, що людина — не тілесний вигляд, але «серце як невичерпний скарб мислення таїн».  «Якщо велика справа панувати над тілами, то ще більша — керувати душами... Якщо важливо лікувати тіло, то чи не найважливіше разом з тілом зберігати і душу людини цілою, здоровою, не зіпсованою?». Для того, щоб душа в процесі виховання дійсно зберегла здоров'я та світло, той, хто вчить і виховує, повинен бути не стільки вчителем, скільки провідником та служителем природи, «єдиним істинним ...вчителем». На філософських творах Сковороди, насичених діалогічністю, проникливим відображенням боротьби добра і зла, радості й смутку, краси й потворності, формувалися філософські погляди Павлиського мислителя. Філософія серця визначила характер поглядів В.Сухомлинського на дитину. Педагог вважав, що виявом прекрасного у людині було і залишається добро. Бо краса й добро властиві кожній людині від природи. Вони найдоступніші, як вода й повітря. Для мислячого вчителя учень — мікрокосмос. Пізнаючи учня, вчитель пізнає себе, розкриває сутність людини. Не страх і почуття вини, а любов і ствердження власних сил повинні лежати в основі педагогічного процесу, вважав Василь Сухомлинський, посилаючись на думку Григорія Сковороди: «Склавши крила, не полетить навіть сам орел». Якщо вчитель ставиться до учня з розумінням і любов’ю, то учень прагне заслужити любов і повагу. Такий підхід до учня сприяв утвердженню віри дитини у власні сили. З цього приводу Василь Олександрович писав, що діти — це наймудріші філософи і найчутливіші психологи.

Давайте і ми доторкнемось до цієї «філософії серця»:

«Моє піклування про успіхи в навчанні починаються з піклування про те, що їсть і як спить дитина, яке її самопочуття, як вона грається, скільки годин протягом дня буває на свіжому повітрі, яку книжку читає і яку казку слухає, що малює і як висловлює в малюнку свої думки й почуття, які почуття пробуджує в її душі музика природи, яка улюблена казка є у дитини, наскільки чутливо сприймає вона радощі й негаразди людей, що вона створила для інших і які почуття пережила у зв’язку з цим».

«Ми, вчителі, не вчимо дитину мислити. Ми з перших же кроків її шкільного життя закриваємо перед її очима двері в привабливий світ оточуючої природи, і вона вже не вслухається в дзюрчання джерела, у дзвін весняних крапель, в пісню жайворонка. Вона завчає лише сухі, безколірні фрази про всі ці дивовижні речі».

«Виховання великого, доброго серця, —  це, образно кажучи, турбота про ту гілку, на котрій зеленіють пишні паростки людяності, гуманності».  

«Турбота про гармонійний розвиток моралі, розуму, почуття, про виховання благородного серця, чистоту всіх духовних поривань і прагнень є сутністю виховання нової людини».

«Я не боюся ще й ще раз повторювати: турбота про здоров'я – це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили». 

      V. Закріплення знань, умінь та навичок            

Педагогіка серця В. О. Сухомлинського, як і філософія Г. С. Сковороди, мають вияв у пошуках ідеалу світу, ідеалу людини. Давайте прочитаємо разом казку В. Сухомлинського «Бо я людина». (Прочитують казку).

Учитель повинен бути насамперед людиною, витоки його людяності – у любові до дітей. (Прочитують казку В. Сухомлинського  «Нова вчителька»).

Яким дивом у творчому процесі педагога-мислителя стала казка! Казка як джерело високої моральності, як згусток досвіду, як філософія буття й передбачення. Василь Сухомлинський розглядав цей жанр як ідеальний засіб формування молодої душі, як найкоротшу стежку між дитиною та її народом. Бо ж дитина в ній пізнає світ не тільки розумом, а й серцем. Всім єством відгукується на почуте й прочитане, виявляє своє бачення доброго й злого. Красиве, справедливе, гарне дитина вбирає миттєво.  (Прочитують казку  В.Сухомлинського  «Коли Ваш день народження?»).

Василь Сухомлинський вважав, що мистецтво виховання – це насамперед «мистецтво говорити».

«Якщо ви прагнете, щоб ваше виховання стало мистецтвом, відточуйте слово».

«Скільки разів ми виступаємо, стільки разів над нами здійснюється суд. Хоч який високий буде зміст слів, що їх чує дитина, вони залишаться для неї мертвими, поки в них не займеться вогник почуття, не запульсує кров».

«Слово – це могутній, тонкий і всесильний  інструмент, який у вмілих руках може зробити все».

(Ситуативна вправа «Початок уроку»).

У педагогічній спадщині Сухомлинського високий статус займає сила духу — велика національна й загальнолюдська цінність, яка в останні століття в багатьох українців була послаблена. Виховуючи у дітей цю шляхетну якість, він підкреслював, що сила духу як моральна доблесть починається з віри в моральні святощі рідного народу.

В.Сухомлинський пригадує думку Шіллера про те, що напруження окремих духовних сил може створити видатну людину, але тільки рівномірне поєднання духовних сил створює людей щасливих і досконалих. Турбота про гармонійний розвиток моралі, розуму, почуттів, про виховання благородства серця, чистоти всіх духовних поривань і прагнень є суттю виховання нової людини.

У своєму останньому напутстві випускникам Павлиської середньої школи уже смертельно хворий Василь  Олександрович Сухомлинський так говорив: «Людській силі духу немає межі. Немає труднощів і незгод, яких би не могла здолати людина. Не мовчазно перетерпіти, перестраждати, але здолати, вийти переможцем, стати сильніше. Більше всього бійтеся хвилини, коли труднощі покажуться вам нездоланними, коли з'явиться думка відступити, піти по легкому шляху».

Останні його слова теж були про школу: «Знову вересень. Дзвоник… Діти йдуть до школи, а я іду з життя». Василь Сухомлинський похований недалеко від школи,  метрів за триста.

VІ. Підбиття підсумків уроку

«Я ніколи в житті не належав собі», - таке зізнання залишив нащадкам Василь Сухомлинський. Можливо, тому так багато вдалося йому зробити, можливо, тому він мав повне право на те, щоб  його прижиттєвим кредо стали слова: «Серце віддаю дітям». Думається, саме ця теза  має стати програмною для нашого учительства і для наших державотворців.

(Інтерактивна вправа «Мікрофон»: «Що із «філософії серця» Василя Сухомлинського я осягнув(ла)  як істини у своїй педагогічній діяльності?»).