Історія школи

      Історія Затурцівської школи ім. В.К.Липинського бере початок у ХІХ столітті. У 1816 році у Затурцях відкрили однокласне сільське училище, в якому навчалося 14 хлопців та 8 дівчаток. У 1831 році внаслідок польського повстання училище закрили. Проте у “Клірових відомостях” за 1868 р. знаходимо запис: “В семь селе двухклассная школа грамоты открыта на средства общества села и с помощью казны”. Вже у 1870 р. у ній нараховувалось 27 хлопчиків і 14 дівчат. Втретє спробу відродити школу було зроблено у 1893 р., коли у Затурцях почала працювати церковно-приходська школа. У роки Першої світової війни вона згоріла.

     У 1922 р. школа відновила свою роботу. У 1934 р. розпочалось, а в 1936 р. закінчилось будівництво її нового приміщення, оскільки до цього навчання велось у приватних будинках. Директором школи-семилітки був Михайло Антонович Возняк. У роки Другої світової війни у її стінах розмістився німецький штаб, тут же працювала комісія по відбору молоді до Німеччини. А з часом приміщення перетворили на стайню.

     У 1947-1948 навчальному році семирічна школа реорганізована у середню, при ній було відкрито вечірню школу для сільської молоді. У 1950 р. її закінчив перший випуск у кількості 18-ти учнів. До 1976 року школа містилась у чотирьох приміщеннях. Тут був створений історичний музей, діяла виробнича бригада, учнівський духовий оркестр, шкільний хор. У 1975 р. розпочалось, а в 1976 р. завершилось будівництво нової школи. Тут було обладнано 16 навчальних кабінетів, техцентр, спортзал, майстерня, бібліотека, з часом з’явились дендрарій та народознавча світлиця. У 1997 р. школі було присвоєно ім’я В.К.Липинського та відкрита кімната-музей відомого земляка.

     Екскурсія по музею історії школи

     Ми раді вітати вас в музеї історії Затурцівської школи ім. В.К.Липинського. Ця історія бере початок ще з 19 століття. У той час село належало до Киселинської волості Володимирського повіту Житомирської губернії. У 1816 році у Затурцях відкрили однокласне сільське училище, в якому навчалося 14 хлопців та 8 дівчаток, переважно діти заможної частини населення. Спершу цей навчальний заклад містився у приватному будинку, пізніше громада села на зібрані кошти та за підтримки держави  збудувала нове приміщення. У ньому одна кімната відводилась для навчання дітей, інша – чулан – для вчителя. У 1831 році внаслідок польського повстання училище закрили, вважаючи, що освічені люди більш схильні до соціальних заворушень, ніж неписьменні. 

     Та всупереч цьому незабаром щкола відродилася знову. Так, у “Клірових відомостях” за 1868 р. знаходимо запис: “В семь селе двухклассная школа грамоты открыта на средства общества села и с помощью казны”. Вже у 1870 р. у школі нараховувалось 27 хлопчиків і 14 дівчат. Точних відомостей про те, коли і з яких причин була закрита школа, не знайдено.

     Ново-Затурцівська школа відкрита в 1876р. в громадському будинку. Учнів у ній нараховувалось 44 хлопчики і 8 дівчат. Вчитель – Самуїл Данилов, якому платили 140 рублів і 4 д. 1593 квадратних сажнів землі .

     Втретє спробу відродити школу було зроблено у 1893 р., коли у Затурцях почала працювати церковно-приходська школа. Виглядала вона приблизно ось так . Цей малюнок виконано на основі спогадів колишнього її учня Тихончука Федора. У той час заробітна плата учителя становила 150 рублів в рік, сторожа – 15. У документах знаходимо згадку священника місцевої церкви Іова Сухозанета про вчителя Антона Ісаєнка: “Уважаемый в примерном поведении, культурой и интеллигентностью своей». Основними предметами церковно-приходської школи були арифметика, граматика, слов’янська мова, священник викладав Закон Божий. Дотримувалась строга палична дисципліна: за найменше порушення та невивчений урок били різками. По закінченні 3-го класу на екзамен сюди прибували учні Шельвівської, Окорської, Сирничківської шкіл. В екзаменаційну комісію входили священники, інспектори шкіл. В 1911 р. в Затурцівській школі навчалося 58 дітей і знову переважно із заможних сімей. На стенді вміщено документи про освіту тих часів .

     У роки Першої світової війни церковно-приходська школа згоріла. Саме ж село за Ризьким мирним договором 1921 р. відійшло до Польщі.

     У 1922 р. роботу школи було відновлено. Навчання велось у хаті селянина Андрієвського  у дві зміни. За роки війни учні стали переростками, у 16-17 років навчалися лише в 5 класі. З року в рік кількість учнів зростала. Довелось наймати ще одну кімнату в будинку Івасюка Степана. Коли школа стала семирічною, її перенесли у два будинки, що стояли поруч на місці теперішнього торгового центру.

     В 1934 р. розпочалось, а в 1936 р. закінчилось будівництво нової школи, в якій навчались не лише українці, а й поляки, євреї та німці. Офіційною мовою навчання була польська. Крім зазначених у свідоцтві Миколи Грищука  предметів значна увага приділялася фізичному загартуванню. Щодня перед уроками проводилась зарядка . Специфічно виглядала й учнівська форма. Директором школи-семилітки був Михайло Антонович Возняк .

     Із встановленням радянської влади у школі настали певні зміни: прибували нові вчителі, відживала польська мова, палична дисципліна. У класних кімнатах з’явились портрети Леніна, Сталіна, вірші про них вивчались напам’ять. Навіть на Похвальній грамоті були вміщені портрети цих вождів .

     Директором школи у 1939-1940 рр. став Олександр Олександрович Корнійчук. Разом з вчителями Олександром Олександровичем Рижковським  та Миколою Пантелеймоновичем Слюсарчуком вони були звинувачені радянською владою у націоналізмі тільки за те, що вивчали з учнями Шевченка, Лесю Українку, Франка, носили вишивані сорочки. Їх було заарештовано і кинуто до Луцької в’язниці, а в червні 1941 року розстріляно. З початком німецької окупації школа перейшла у відання спеціального комісаріату у Горохові. І знову зміни: нові вчителі, фашистський прапор із свастикою при вході у школу. Серед вчителів того часу згадується Чарторийська Варавара Василівна. Школа проіснувала всього рік, по його закінченні учням видали свідоцтва, зразок якого є на нашому стенді . В її стінах розмістився німецький штаб, в одних класах жили німецькі солдати, в інших – зберігалось зерно, пограбоване у селян. Тут же працювала комісія по відбору молоді до Німеччини. А з часом приміщення перетворили на стайню.

     У 1944 р. с.Затурці було звільнене від фашистських окупантів. Відновилось навчання і в семирічній школі. Першим повоєнним директором була Катерина Никифорівна Володченко, завучем – Тіна Федотівна Чигір. Замість зошитів писали на полях газет, канцелярських та бухгалтерських бланках чорнилом, зробленим з чорних ягід дикого бузку, підручників було по 1-2 примірники на клас. Один за одним змінювалися директори: Кравченко, Зінькович, Кірюша .

     З 1946 р. Затурці стають райцентром. Сюди з Озютич переміщається районний відділ освіти на чолі з Михайлом Яковичем Лейкіним. У 1947-1948 навчальному році семирічна школа реорганізована у середню, при ній було відкрито вечірню школу для сільської молоді. У 1950 р. її закінчив перший випуск у кількості 18-ти учнів . Директором у той час був Волинець Григорій Никифорович , завучем –Годзик , а класним керівником випускників – Лановик Надія Іванівна . Срібною медалісткою стала Колядюк Віра . На золоту медаль претендувала Літовчук Єлизавета , але на перешкоді стала одна обставина. Річ у тому, що у той час серед десятикласників діяла підпільна організація, якою керував Рябченюк Ананій . Підпільники читали твори Шевченка, інших українських письменників. В останній день 1949 р. з української мови їх забрали нібито в ліс по новорічну ялинку та назад хлопці не повернулися. Як виявилося, усі вони були заарештовані. Рябченюк Ананій взяв вину на себе і відбував покарання у таборах Воркути. Інших відпустили з повинною. Літовчук Ліза теж була членом цієї організації, а тому і не отримала золотої медалі.

     До 1976 року школа містилась у чотирьох приміщеннях . З ініціативи вчителя історії Харитона Пилиповича Сегейди  був створений історичний музей . Діяла виробнича бригада , учнівський духовий оркестр , шкільний хор . У той час директорами були Соболевський, Пасічник, Копилов, Калитюк, Литвинов . У школі працювали колишні її випускники з першого випуску: Гіргіль, Сегейда, Моспанюки, Марковська, Федорук, Сегейда . Разом з ними працювала ціла плеяда майстрів педагогічної ниви , серед них заслужений вчитель України Герасименко Олександра Микитівна , 4 методисти, 3 старших вчителі, 12 відмінників народної освіти СРСР та УРСР.

     У 1975 р. розпочалось будівництво нової школи, до якого долучились вчителі та учні . Новобудову відкрили 1976-го року . Тут було обладнано 16 навчальних кабінетів, техцентр, спортзал, майстерня, бібліотека. У 1981р. старанням вчителя-ентузіаста Сегейди Х.П. закладено шкільний дендрарій , який зараз налічує понад 100 найменувань дерев та кущів. З  1995 р. тут працює народознавча світлиця . У 1997 р. школі було присвоєно ім’я В.К.Липинського та відкрита кімната-музей  відомого земляка.